Середа, 17 грудня 2014 07:54

Україні потрібна вимоглива, а не безумовна любов

Цього місяця в Україні відбулися дві знакові події. Перша – це інавгурація нового уряду; реформістського, проєвропейського, зарядженого кардинально змінити долю країни. Друга – це отримання «титулу» найкорумпованішої країни Європи.


Міжнародний Валютний Фонд, який у квітні оголосив про $17 млрд. антикризового пакету для Києва, сьогодні вже говорить про $15 млрд поверх раніше заявленої суми. Допомога від ЄС, США та інших держав теж передбачається. Громадяни західних країн вагаються, чи мають гроші з їх податків йти до такої корумпованої країни. І я розумію їхній сумнів.


Так, варто. Україні потрібна любов. Але любов не безумовна, а вимоглива. Захід мусить підтримати державу в обмін на знищення корупції та олігархії, цим само підсилюючи голос громадян України, які наполягають на змінах. Тільки отак гуртом можливо країну врятувати.
Можливо для когось заклик подолати олігархію з вуст людини, яку на заході часто приймають за олігарха, видається дивним. Але олігархія і великий бізнес не тотожні поняття. Олігархія – це коли великий бізнес править країною або впливає на політичну владу у непрозорий спосіб.


Західні лідери дають Україні кредит довіри. Вони вимагають реформ, але поки що задовольняються деклараціями про наміри. Друзі України – дипломати і політики США та ЄС – кажуть: «Не будьте занадто строгими. Загальний напрямок обрано правильно».


Після розчарувань Помаранчевої революції отримати ще один кредит довіри – це дуже щедрий подарунок. Беззаперечно, українці заслужили його, хоча й ціною крові, пролитої спочатку за європейські цінності на Майдані, а зараз – за свободу на сході країни. Більше того, у новому уряді та парламенті з’явилися найкращі представники громадського суспільства та бізнесу.


Але цей другий шанс – останній для України. Існує небезпека, що ми його розтринькаємо. Адже не всі коліщатка механізму обертаються у вірному напрямку. Мільярди бюджетних коштів досі розкрадаються. Велика кількість політиків куплена олігархами. Неперевершені у мистецтві корупції персоналії продовжують обіймають найвищі посади в міністерствах і в парламенті. І хоча приймаються розумні закони, стара українська традиція полягає у тому, що «суворість законів прямо пропорційна легкості, з якою їх не дотримуються».


Такі особливості наражають нас усіх на небезпеку. Це не українські традиції, з якою друзі України мусять рахуватися, доки вирішуються важливіші питання. ЄС дуже жорстко обходиться з Грецією, яка на 69-му місці у рейтингу корумпованості держав від Transparency International, а до України, яка посідає у ньому142-у сходинку, ставиться більш поблажливо і обговорює її європейську інтеграцію.

 

Існує три сили, які впливають на Україну. Дві сили – критична маса українського суспільства та західні партнери – тягнуть країну вперед. Третя – стримує цей рух. Ця третя сила складається з частини українського бізнесу, політичної та бюрократичної еліт, які зацікавлені у гальмуванні позитивних змін. Як говорив Макіавеллі, «не може реформувати старі порядки той, хто все ще має з них зиск».


Очільники країни можуть і кинуть виклик найсильнішим, найжорстокішим силам тільки за умови, якщо стратегічний альянс західних партнерів і критична маса українського суспільства спрацюють разом.


До того, що я робив, можна по-різному ставитись, але на початку 2000-х я дійшов висновку, що бізнес і політика мусять стояти окремо. Я пішов з політики і бачу себе бізнесменом, якому важливо бути частиною громадянського суспільства. Десять років тому я почав систематично інвестувати в суспільство, щоб допомогти громадянам України стати провідниками змін.


В сьогоднішньому уряді та парламенті працює більш ніж десятеро випускників програми Aspen Ukraine – програми, яку мій фонд запустив у 2006 році і яка, відтоді, стала фінансово незалежною. Разом з ними працюють випускники нашої стипендіальної програми, які отримували фінансову допомогу для навчання за кордоном в обмін на зобов'язання повернутися в Україну і застосувати отримані знання на батьківщині. Я пишаюся цим, бо це було зроблено прозоро. Ці люди незалежні. Вони мають зобов’язання перед країною, а не переді мною.

 

З листопада 2013 року українське суспільство здивував і світ, і мене теж. Я не сподівався, що воно стане настільки сильним так швидко. Я впевнений, що ми готові до вимогливої любові.

 

Лист в рубрику Opinion у виданні Financial Times

 

Віктор Пінчук, український бізнесмен та благодійник

 

15 грудня, 2014 р.

Twitter